«Про що Ви мрієте?»
Здавалося, зустріч уже добігала кінця. Але діти явно не збиралися так просто відпускати свою гостю. Майже годину вони розпитували Емі про військову службу, життя в Америці, родину, подорожі та улюблені захоплення. Радили обов’язково скуштувати «Живчик» — один із найулюбленіших українських напоїв, а ще купити для доньки книжку про Равлика Боба. Здавалося, запитання ніколи не закінчаться. І все ж один із учнів встиг поставити ще одне.
— Про що Ви мрієте?
Емі Гудріч замислилася лише на мить.
“Я мрію, щоб закінчилася війна і всі Захисники та Захисниці повернулися додому.”
У відповідь зал вибухнув оплесками.
Саме так завершився візит Емі Гудріч до київської школи Educator. І все ж, мабуть, саме з цього моменту варто починати цю історію. Адже він вмістив у собі щось значно більше за розмову між гостею зі Сполучених Штатів і українськими школярами. Щось, що не потребує перекладу і не залежить від віку, країни чи життєвого досвіду: спільну надію на майбутнє без війни.
Дорослі часто думають, що діти найбільше радіють подарункам. Насправді найбільшим подарунком того дня стала сама розмова — жива, щира, сповнена сміху, несподіваних запитань і тієї відкритості, яка дозволяє природно переходити від теми військової служби до улюблених напоїв і дитячих книжок.
Втім, подарунки теж були.
Емі приїхала до школи з десятками в’язаних котиків, яких власноруч створили Конні Роуз та її подруги з американського штату Мен. Упродовж багатьох місяців вони виготовляли цих маленьких котів для українських дітей, вкладаючи в кожного не лише час і майстерність, а й просте людське бажання підтримати тих, хто зростає поруч із війною.
Коли котики знайшли своїх нових господарів, у класі стало ще гамірніше. Діти одразу почали вигадувати їм імена, приміряти на руки, показувати друзям і фотографуватися. Але навіть тоді вони швидко повернулися до розмови з Емі.
Можливо, тому, що перед ними була людина з досвідом, настільки несхожим на їхній власний. А можливо, тому, що дитяча цікавість сильніша за відстані, кордони та різницю у віці.
Після зустрічі Емі поділилася своїми враженнями:
«Я очікувала відповісти на кілька запитань, але не очікувала настільки змістовної розмови. Діти були уважними, допитливими й по-справжньому зацікавленими. Вони змушували мене сміятися, ставили чудові запитання і вкотре нагадали, наскільки важливими можуть бути прості людські зв’язки».
У Heal Ukraine Trauma ми часто говоримо про психічне здоров’я, стійкість і відновлення. Але іноді силу людської підтримки найкраще пояснюють саме такі моменти. Коли жінка з американського штату Мен в’яже маленького котика для дитини, яку ніколи не зустрічала. Коли американська ветеранка відповідає на запитання українських школярів. Коли розмова між людьми, яких розділяють тисячі кілометрів, несподівано завершується спільною мрією про світ без війни.
Ми щиро дякуємо школі Educator за теплий прийом, а Конні Роуз та її подругам — за те, що передали українським дітям частинку тепла через океан.
