Історія Василя Горобця
Після семи років виживання він повертається до життя
Це історія про шлях, який не має різкого фіналу. Про повернення до себе після багатьох років виживання. Про маленькі зрушення, які з часом складаються у відчутну зміну.
Василь Горобець — ветеран, колишній полонений, учасник програми групової кетамін-асистованої психотерапії (Г-КАП) Heal Ukraine Trauma. Сьогодні він говорить не про диво, а про поступове покращення і про надію, що з’являється разом із ним.
Коли Василь повернувся з полону після семи з половиною років, йому здавалося, що найважче вже позаду. Він пережив те, що складно уявити, і повернувся додому, несучи з собою роки, які не відпускають одразу. Але досить швидко стало зрозуміло, що справжній шлях відновлення лише починається. Усередині залишалося відчуття порожнечі, сон був поверхневим і тривожним, а напруга майже не зникала. Василь описує цей стан просто: емоційне виснаження, яке накопичувалося роками і тепер дало про себе знати.
У полоні він навчився виживати завдяки постійній внутрішній мобілізації. Там не було простору для слабкості і депресії, бо будь-яке занурення в негатив могло стати небезпечним. Тому Василь свідомо намагався триматися максимально зібраним і позитивним. Ця стратегія допомогла йому витримати, але після повернення додому виявилося, що напруга нікуди не зникла, а лише змінила форму.
З часом Василь помітив, що майже не відчуває емоцій, ніби всередині стало порожньо, а втома не минає, навіть коли фізично нічого важкого не робиш. Він звернувся до психотерапії, а згодом через свою психотерапевтку дізнався про програму групової кетамін-асистованої психотерапії (Г-КАП) від Heal Ukraine Trauma. Сумнівів майже не виникло. Маючи досвід роботи в медицині, він сприйняв цю можливість спокійно і без страху, як ще один інструмент, який може допомогти.
Перші зміни Василь помітив уже після першої сесії. Сон став глибшим, зменшилася тривога, а загальний стан почав поступово вирівнюватися. Обидві кетамінові сесії він описує як м’який, але дуже важливий досвід, у якому немає нав’язаних образів чи готових відповідей. «Кетамін не показує тобі те, що ти хочеш, – говорить чоловік. – Він показує те, що тобі потрібно».
Окреме значення мав груповий формат. Василь говорить про відчуття підтримки, яке виникає, коли поруч є люди з різними, але водночас близькими за суттю історіями. Слухаючи інших учасників, він почав краще розуміти власний шлях і відчув, що більше не залишається з досвідом сам на сам. Важливою стала й підготовча частина програми, коли учасники кілька тижнів зустрічалися онлайн до кетамінових сесій, поступово знайомилися й будували базову довіру. Навіть після завершення програми група продовжує спілкуватися, і для Василя це стало ознакою того, що Г-КАП — це не лише про терапію, а й про спільноту.
Поступово почали повертатися емоції. Василь говорить, що раніше майже нічого не відчував, а тепер з’являється внутрішній рух, цікавість до життя, до навчання, до майбутнього. Нині він навчається на факультеті практичної психології й у перспективі хоче працювати з людьми, які пережили травматичний досвід, зокрема з тими, хто пройшов полон. Для нього це виглядає як природне продовження власного шляху.
Він не говорить про повне зцілення і не намагається ідеалізувати свій стан. «Я ще посеред свого шляху, — говорить він. — Але я точно знаю, що йду в правильному напрямку».
Його ставлення до минулого теж змінилося: «Я сприймаю все, що зі мною сталося, як досвід. Навіть полон. Це досвід, який зробив мене сильнішим».
Василь продовжує індивідуальну терапію та бере участь в інтеграційних і підтримуючих зустрічах для випускників Г-КАП.
Тим, хто вагається, Василь радить не лякатися й почати з простого кроку — прийти на групову зустріч, подивитися на людей, які вже пройшли програму, і побачити, що зміни можливі. Свій теперішній стан він описує одним словом: «покращення». Не як фінальну точку, а як рух уперед. І для людини, яка колись почувалася внутрішньо порожньою, цей рух означає дуже багато.
Фото - Андрій Пелюховський