Історії донорів: Підтримка України на вшанування спадку Боба Ігана

У 1993 році відчайдушний американський велосипедист Боб Іган вирушив разом із другом Робом МакНаттом у двотижневу подорож Україною — протяжністю 1200 кілометрів.

Минуло лише два роки після здобуття Україною незалежності від Росії у серпні 1991-го, і країна лише починала виходити з-під тіні радянського контролю.

Коли вони виїжджали з Києва, на околиці міста ще стояли занедбані охоронні пункти з радянських часів — ті самі, де раніше потрібно було отримати дозвіл на поїздки в межах країни, згадує Роб. «Через десять миль ми були абсолютно самі на чотирисмуговій трасі. Іноді проїжджала вантажівка чи сільськогосподарський трактор, частіше — віз із кіньми. Земля була чорною й родючою. Великі поля обробляли жінки вручну… Ми проїжджали села, де дороги були суцільним болотом. Єдиний асфальт — це траса, якою ми їхали».

Роб досі пам’ятає «разючу різницю», коли наприкінці подорожі вони перетнули кордон між Україною та значно комерціалізованішою Угорщиною. Попри економічну кризу в Україні, «люди були напрочуд щедрі та доброзичливі», — каже Роб. «У них було небагато, їм було важко, але вони були відкриті, допитливі, щирі». Українці, яких вони зустрічали, запрошували їх до себе додому, пригощали їжею, давали притулок і поради щодо маршруту — і кожного разу відмовлялися від будь-якої подяки чи плати.

Їхній маршрут пролягав з Києва через Карпати і завершився в Будапешті. Їжі на шляху вистачало, однак імпортовані продукти, як-от свіжі фрукти, були рідкістю. В одному з містечок Боб і Роб намагалися купити апельсини у жінки на ринку, але вона відмовилася продати. Сказала, що залишила їх для місцевих — щоб ті теж мали змогу скуштувати цю розкіш. Навіть через 30 років Роб не забув цю сцену — і дух спільності, який вона втілювала.

Поїздка до України була лише однією з багатьох пригод Боба, які він здійснив разом із друзями по всьому світу до своєї смерті у 2021 році. «Він справді захоплювався цією країною», — згадує його брат Річ. «Для нього знайомство з людьми було однією з найголовніших цілей у таких мандрівках». Брати Боба, Джо та Річ, зробили щедру пожертву на користь Heal Ukraine Trauma на його честь, вшановуючи його інтерес до людей і місць по всьому світу. Через кілька років після тієї подорожі, у 1996-му, Боб приймав у себе вдома в Бойсе жіночу велосипедну збірну України разом із тренером і менеджером, які приїхали на підготовчі змагання перед Олімпіадою.

Боб також був волонтером на Олімпійських та Параолімпійських іграх, добровільним заступником шерифа у своєму окрузі, і все життя шукав пригод і зв’язку — у велосипедних подорожах, мандрівках із наплічником, підйомах на вершини з друзями, новими й давніми. Він зберігав зв’язки з багатьма однокурсниками з Гарвардської бізнес-школи, зокрема зі співзасновником HUT Коліном Ґрінстрітом.

«Їхати на велосипеді з друзями й зупинятись на перекус» — одне з гасел Боба, яке з теплотою згадують його рідні та друзі. «Зустріч із Бобом змінила моє життя», — сказав його друг Марк Пірсон. «Є стільки речей, які я ніколи б не зробив, якби не Боб — якби він не вигадував усе і не брав на себе логістику».

Роб також згадує, наскільки важливою була підготовка Боба до поїздки в Україну — його знання новітньої історії країни та впливу радянської окупації були темами їхніх численних розмов у дорозі. В одному з міст, у Звягелі, родина, яка їх прийняла, показала фотографії трьох дітей, яких втратили внаслідок радіаційного отруєння після катастрофи на Чорнобильській АЕС у 1986 році.

Хоч економіка України суттєво зросла у 2000-х, нинішня війна, розв’язана Росією, знову зупинила розвиток і принесла нові травми. Завдяки підтримці родини Іган і спадку доброти та допитливості Боба, українські ветерани та їхні родини мають змогу розпочати шлях до зцілення та відновлення. Це — відгук на ту щедрість, яку колись українці подарували Бобу, з надією на безпечну й здорову країну для наступних поколінь.

📸 Усі фото з поїздки Боба 1993 року та візиту велокоманди у 1996 році — надані Джо та Феліцією Іган.